• Skorokhod

Марафон і... ще трішки? А що як пробігти УЛЬТРА?


В якийсь момент - помічаю, що навколо нікого немає. Ні суперників, а ні туристів. Тільки гора, з невидимою поки вершиною і я. А ще – свист вітру у камінні та пекуче око сонця. Зупиняюся. Піт скрапує на трекінгові палиці та сухий глинистий схил Петроса. Вперше за час перегонів роззираюся довкола. Здається, що свідомість просто не зможе охопити і вмістити всю цю красу навколо. Карпати - неймовірні гори! Набігає хмаринка і на якийсь час – ховає від пекучого проміння.

Марафонську дистанцію вже пробіг-пройшов. А що ж буде далі? Саме таке питання – задавав собі, коли реєструвався Chornohora Sky Marathon (CSM-2017). З'їдаю гель. І крок-за-кроком - знову вгору. Можливо відповідь таки наздожене на вершині? Або ж – на фініші? Що ж, побачимо... Побігли?

Напівбожевільна ідея пробігти ультрамарафон міцно засіла в мізках після книги Муракамі «Про що я думаю, коли біжу?». І як тут не згадати Olga Maliuta, яка підбила на прочитання?

Але ще тоді вирішив, що пробіжу перший ультра - як набігаю 10 марафонів. І правильно зробив :) А ще, добре, що з цих 10-и 2-а було гірських - отримав хороший досвід. Крім того, минулого року пробіг #ChornohoraSky_Race, фактично зробивши розвідку частини ультрамарафонської траси.

CSM-2017 - обрав основним стартом року. Відповідно, програму тренувань будував-підлаштовував під нього. Хоча, був нюанс. Оскільки на 2017 запланував свій перший триатлонний старт (спринт) - то підготовка була гібридом - між підготовкою до тріатлону та ультратрейлу, все ж з акцентом на останній. Загалом, як показала практика, це не взаємовиключні речі - вони можуть бути взаємодоповнюючими. Великих бігових об”ємів не робив, в середньому 80-90км/тиждень, чимало бігав гірок, в т.ч. інтервали. Щоб не вдаватися у деталі підготовки - яких, насправді, чимало - напишу принагідно окремий пост.

До Квасів приїхав за день до старту разом з Vitaliy Shpylchyn, Michael Nikolaichuk зустрівши купу друзів-знайомих у вагоні. Поселилися у Інн над Тисою - десь 2км від залізничної станції - далекувато, особливо після ультра. Хоча, Sergiy Spivak, який приїхав до Квасів на вєлі - так не вважав :)

Після оголошення оргами списку обов"язкової снаряги, моя виглядала так:

Спорядження

Крім того із обов"язкової снаряги:

  • ізофолія

  • пластикова "чашка", що складається - на 200мл

  • мобільний

  • свисток

  • ємності мінімум на 1л - 2-і пластикові пляшки по 0,7L, які йшли в комплекті з наплічником

  • баф (літній головний убір)

із необов"язкового прихопив:

Харчування+гідратація

Їжі розраховував на 6-7год бігу із врахуванням 2-ох пунктів харчування. По 1 гелю, та 1 батончику на годину, з приблизним режимом харчування - кожні 20хв. Відповідно з собою було 8 гелів (1 запасний) (5#GU, від Megadrive - Мегадрайв та 3-и гелі-ізотоніки #Stealth) + 7 батончиків (різні). З цієї сили силенної батончиків - ледь запхнув у себе 2-а - і то в перші 3-и години бігу, поки не дуже припікало. Зате - гелі-ізотоніки - заходили на ура. Шкода, що один загубив. Ще прихопив aceller #Nutrend. З"їв 1-у на підйомі на Петрос. Ізотонік робив з порошку #STEALTH - залив 0,8L у гідратор. десь 300мл – лишилося після забігу. На КП1 - розчинив таблетку-ізотонік #GU - ягідну з кислуватим присмаком. Потім ще раз робив ізотонік на КП3. Всього 1,5 літри пішло на перегони. Думав - буде більше.

Після завантаження всього бігового добра - наплічник заважив десь на 1кг, що вдвічі менше ніж тренувальний варіант. І, важливим компонентом успішного забігу - стала ампула з магнезією #Nutrixxion - яку колись придбав на #Crosshill .


День старту

Зранку - о 5:10 посныдав традиційною вівсянкою, 2-а бутербродами з арахісовою пастою та сиром. З”їв трохи чорного шоколаду. Вже о 6:20 - був у фінішному містечку. Звідти нас майже годину везли автобусами до місця старту. Тут чимало знайомих облич з Дземброні та інших трейлів - Serhii Popov, Сергій Сапіга, Володя Крицкалюк, Руслан Хоменко, Denys Tkalich, Yaroslav Gorbushko...

Стаю у першу лінію, хоча через концентрацію сильних бігунів туди ще довелося протискатися. Палиці розклав одразу, виставивши потрібну довжину, щоб не витрачати час перед підйомом. Вдягнув сонцезахистні окуляри, які дужже стали у нагоді під час забігу. Традиційне фото від Сергія Попова.

Maksym Mramornov робить зворотній відлік і дає старт. Вперед!

Ранковий спринт (1-12км)

З самого початку беремо хороший темп. З одного боку - всі розуміють, що зі старту - "рвати" не дуже добре, бо попереду ще 60км горами. З іншого боку - зараз якраз той момент, коли варто піднажати - бо потім у горах по спеці бігтиметься зовсім інакше. А ще, накручує темп і новина, що той, хто перший досягне КП1 на горі Піп-Іван – отримає спецприз від Партнерів пробігу. Який саме? Про це – трохи нижче.

Бігти приємно. Ранкова свіжість, дихається легко. Праворуч тече ріка. Ліворуч - пагорби вкриті лісом, поодинокі хати. Перші кілометри йдуть з дужже плавним і незначним набором, який практично не відчувається... Годинник у Сапіги кожні 10хв повідомляє пройдену дистанцію і пейс - 4:40, 4:30, 4:20... Темп поступово зростає. Попереду в основному Попов та Сапіга. Від Сапіги такого не очікував - зважаючи на ті 170км, які він відмахав на Букомилі всього тиждень тому. Наша група з 8-и лідерів поступово "тане". Спершу до 6-и, далі вже нас 4-о, а на останньому км перед підйомом при пейсі 4:15 - і Крицкалюк десь відстає. Поворот на стежку, що круто забирає вгору поміж деревами з"являється раптово... Наступні 7км – майже суцільний підйом. Почалося!


Штурм Піп-Івана (2022м) (12-19км)

Тут вже і палиці, які були напоготові, стали у нагоді. Підйом крутенький. Обидва Сергії по черзі сунуть у гору. Я слідом - сподіваючись наздогнати та випередити ближче до вершини. Йду-біжу вже майже на межі можливостей - і заледве встигаю за хлопцями.

В якісь моменти - їх взагалі перестає бути видно. Потім - на пологих ділянках чи невеликих спусках - наздоганяю і нас відділяють 5-10 метрів...

Ось вже видно і Обсерваторію. Так от, поляки з Польсько-Української Господарча Палати, довідавшись, що біля обсерваторії пройде забіг - вирішили його підтримати - надавши грошові призи - по 200 євро першим, хто досягне КП-1 серед чоловіків та жінок. Це підігріло інтерес до старту - серед не розбалуваного такими винагородами бігового ком"юніті. Ось чому з самого старту йде така заруба. В якийсь момент, розумію, що шансів дістати хлопців - вже немає. Але хочу показати хороший час. Тож розслаблятися - ніколи. Починається велике каміння... Ба - а ось же і КП! Сапіга вже біжить далі, а я - піднімаюся за Поповим, який сьогодні 2-ий. Травма Сергія отримана на ЧС кілька тижнів тому - таки дається в знаки... Встигаю забігти навершину із 2-ох годин – завдання-мінімум – виконано :)

Про що я думаю - коли НЕбіжу?(19-26км)

Обсерваторія - височить зовсім поруч з КП-1. Коли побував там вперше - у 2012 році, вона була у жахливому стані - напіврозвалена, перші поверхи заповненні сміттям та використовувалися у якості туалету туристами. На щастя - обсерваторію вирішили відновити. Зараз - повним ходом йде реконструкція - у рамках спільної польсько-української міжурядової програми. Вже обладнано кілька житлових і робочих приміщень, реконструйовано частину стін, дах. Вивезено чимало сміття та буд-матеріалів.

Втім часу на розвідку, що там і як зробили - не було. З"їдаю банан, випиваю трохи води, складаю палиці, закидаю їх до наплічника - і гайда на спуск. Справжні перегони - тільки починаються. Попова який вибіг трохи раніше - ніде не видно, зате вдалині - бачу спину Сапіги. Тим часом, помічаю, що на КП забігає Vasyl Bodnaruk. На спуску він мене наганяє та обходить. Біжимо з невеликим розривом за Сапігою. На котромусь з поворотів - чую стукіт - палиці привідкрили наплічника і звідти випала одна з пляшок.

- От халепа!

Зупиняюся - трохи зміщюю палиці, перекладаю пляшку - біжу далі. Ще 2-ічі доводилося зупинятися, та заправляти неслухняні палиці... На котромусь із підйомів - Василь обганяє Сергія. Біжу тепер за Сапігою. Починає припікати. І це ще немає 11! Стежка петляє. Краєвиди шалені - але треба уважно дивитися під ноги, бо трапляються кам"янисті ділянки - і навернутися можна на раз-два. Практично всі підйоми йду. Коли дивився по трекеру – там були якісь невеликі перепади, гадав, що без палиць їх пробігатиму на раз два. Але виявилося не все так просто. Перепади часті, ноги забиваються – бігти виходить тільки на прямих і спусках. Раніше, на перших серйозних трейлових стартах, коли переходив на крок – це дуже демотивувало. Одразу із затінків свідомості виринають думки на кшталт:

- Все, ти далі не зможеш бігти... так і будеш йти

- Зараз тебе наздоженуть і обженуть суперники, вважай перегони завершено...

- Ти не в формі, якщо не можеш забігти на якийсь пагорб...

Але з часом – я навчився на ці думки не звертати уваги. Влаштовувати диспути з самим собою, коли важко, присутні біль та емоції – шлях в нікуди. Зосереджую свою увагу на самій трасі, диханні, пробую по-троху бігти. Я НЕ думаю – про речі, які стосуються минулого чи майбутнього. Намагаюся бути «тут і зараз». Пробую знайти свій ритм – і рухатися вперед. Отак добігаю до озера Бербенескул та КП2.


Пекло буває і на горі, не тільки внизу...(26-42км через Говерла (2061м))

Озеро Бербенескул - справжня перлина Чорногори. Оточене з трьох боків високими крутими пагорбами, немов у чаші - воно виблискує смарагдовими кольорами на сонці. Кращого місця для стоянки та відпочинку у таку спеку годі й шукати! Хіба до Несамовитого дійти - але у того озера трохи інший характер, інша енергетика. Ех, скупнутися б тут! Забігаю на КП. Сапіга теж тут. Пропонує колу. Знаю, що після коли - дуже хочу пити - відмовляюся. Волонтери допомагають швидко заправитися водою. Вирішую трекінгові палиці дістати і далі бігти з ними. Це допоможе на підйомах, бо ж попереду Говерла, Петрос...

Вибігаємо з КП разом із Сергієм. До лідера, Василя за словами волонтерів хвилини 3. Біжимо тривалий час з невеликим розривом. Потім, ближче до Говерли, коли починаються горбики - Сергій по-троху відривається. П"ю ізотонік, намагаюся засунути в себе залишки 2-о батончика - і розумію, що це межа. Солодка клейка маса просто прилипає до піднебіння і не хоче ковтатися. Розумію, що більше батончиків сьогодні - точно не їстиму...

Починається підйом на Говерлу. Трекінгові палиці не тримають. Спершу одна, потім друга - склацуються-складаються. Знову доводиться їх розкручувати, виставляти... Зрештою забиваю на оптимальну довжину - одна трохи довша, одна -коротша, піднімаюся - не дуже їх грузячи своєю вагою. Так по-малу, опиняюся на вершині.

На Говерлі - справжній ярмарок. Діти, дорослі - всі фотографуються, лунає сміх, лемет. Але кому свято, а кому - тільки половина свята, бо попереду ще кілометрів з 25. Спека страшенна - мозок плавиться, хочеться пити. Немов у пеклі! Як же добре було б зараз зануритися у холодну річечку біля фінішного містечка!

Сапіги не видно. Мерщій біжу на спуск. Ага - он він у далині. Добре, що погода і видимість гарні. Спуск кам"янистою стежкою - ще те задоволення. Завдяки #Rocklite305 - кілька разів вберіг пальці й ноги. Інша справа - бігти хоча й кам"янистою але дорогою. Ось тут вже витискаю із себе все - бентежачи туристів, що немов равлики з габаритними наплічниками, сунуть до омріяної вершини.

Після спуску стегна починає прихоплювати судома. Але бігти можна - тож не зупиняюся. Біля хатинки лісників розмітка повертає у бік з дороги - і я туди. Вода закінчилася - п"ю в міру кисленький ізотонік. Довгоочікуваний КП-3 з"являється несподівано.

Марафон на Петрос (2020м) і ще трішки... (42-60км)

Хоча і промайнула підступна думка лишитися, поласувати ще кавунчиком, поспілкуватися з привітними волонтерами - залишаю КП3. Холодна річка біля фінішу - вабить сильніше :)

Починаю підйом на Петрос. Ноги вже досить відчутно починає хапати судома. Ось тут і магнезія стала у нагоді. Запиваю водою кислий присмак. Палиці знову починають "вередувати" - складаються. Повільно йду вгору, намагаючись знайти положення в якому вони таки закрутяться та зафіксуються. Зрештою - це вдається, підніматися стає значно легше.

"Неприступний" підйом розбиваю на відрізки - то до наступного прапорця дійти, то - до каменя, що попереду, або ж наздогнати когось з туристів, які неспішно сунуть у гору... В якийсь момент - звідкілясь з”являються сили, а ноги перестає судомити - набираю темп. Ось і вершина. Не зупиняючись - біжу за прапорцями донизу. Тепер всього 17км до фінішу, причому спуск. Є де розігнатися! Намагаюся кожні хв 10 пити трохи ізотоніка. Останній гель з"їдаю в районі полонини Менчул.

Тут, нарешті, дорога біжить по-під деревами. Знайомі ще з минулого року повороти, хатинки. Ось вже й руїни санаторію видніють. Хутчіш туди. Але на останніх 100 метрах примудряюся впасти, роздерши коліно. Швидк о встаю - і добігаю свій перший ультрамарафон. Ось він- ФІНІШ!

Напиваюся нарешті води. Волонтери - чіпляють медальку. Alex Shimansky та Maksym Mramornov - перевіряють наявність обов”язкової снаряги. Все гуд, на щастя, нічого не забув та не загубив дорогою.

Результат: 6год 47хв, і третє місце в абсолюті.

Забираю речі у волонтерів - і мерщій спускаюся до річечки. Занурюю у холодну воду спершу ноги, потім все тіло. У таку спеку - річка - це чудова додаткова винагорода :)

Дужже вдячний моїм “музам” Yulia Bezvershenko і @Valya Skorokhod за те, що надихали та всіляко сприяли підготовці до забігу! Maksym Chepeliev - спасибі за консультації з різних аспектів підготовки до ультри в Карпатах! Також, дякую всім, хто підтримував, вболівав, вірив... Це важливо. І у важкі моменти - додавало сил ліпше, ніж гелі чи енергетичні батончики :)

P.S. Дужже дякую Maksym Mramornov і Dima Nechvolod, а також всій команаіді Організаторів та Волонтерів - за чудовий старт! Гарна розмітка, класні КП - все було супер! А Anna Popovych - велике спасибі за чудовий рис з грибами після фінішу! :)

P.P.S. То чи можливо пробігти після марафону ще трішки горами? І чи варто взагалі пробігти ультра? Щодо останнього питання - тут най кожен вирішує собі сам. Бо ж до ультрамарафону - ще треба “дорсти”. Як “фізично”, так і “психологічно”. Як на мене - досвід справді цікавий.

А от чи можливо пробігти ультра Карпатами - то тут відповідь однозначна - “так”. Її дали майже 150 фінішерів, які успішно подолали дистанцію близько 60км з набором у 3000м. Марафон - то умовна дистанція. Насправді - межі немає.

Вона - тільки у наших головах.

88 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі

For those, who love explore the World and theirself

The World around us is larger and more interesting than we think.
It's time to start a journey. It's time to get closer to nature. It's time to find out more about yourself and your posibilities.
time2trail

  • Grey Facebook Icon

© 2023 by time2trail blog. Proudly created with Wix.com

Kyiv City, Ukraine

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now