• Skorokhod

Tengri Ultra 2019: базовий табір, юрта і "кочівники нашого часу" (день 2)

Автобус розгойдує на всі боки. Час від часу – він зупиняється, щоб пропустити машини, які їдуть на зустріч. Їдемо від Алмати до Базового табору, звідки проходить старт Tengri Ultra вже майже дві години. Намагаюся використати час з максимальною користю – сплю-дрімаю :) Але останні кілька кілометрів автобус їде надто уривчасто, спати не виходить.

І ось, нарешті, стає видно розкинуті широким полем намети. Спекотно. Ноги одразу тонуть у зеленому килимі трави. Цей знайомий гіркуватий запах. Полин. Майже весь простір від дороги до річки Ілі вкритий нерівномірним килимом полину.

Температура більше 30С, і це після 16 вечора. Наступні дні – обіцяють не менше. Забираємо з Оксаною речі й найперше підходимо до намету, де видають стартові пакети. У стартовому пакеті на 35км: – номер з чіпом; - шоколадка; - баф Tengri Ultra; - рекламки інших забігів від «Экстремальная атлетика» і Партнерів. У стартовому пакеті на 70км – все те саме +сонцезахистна кепка. Далі – йдемо шукати, намети для поселення. Наметове містечко огороджено сигнальною стрічкою. Нас відмічають у списку та дають по каремату та досить товстому спальнику. Хоча вдень сонце палить нещадно – вночі, кажуть, температура доходить до +4-5. Закидаємо речі до намету й демо роззирнутися табором. Навколо, мальовничі скелі та ріка Ілі. Течія річки сильна – видно, як потік рухається виблискуючи на сонці хвильками. Вода прозора і прохолодна.

Неподалік наметового табору – зустрічаємо організаторів гонки – тимура Артюхіна, Вадима… Олександра… з якими я тільки до цього списувався. От і розвіртуалізувалися. Сьогодні учасників ще не так багато - приїхали в основному тільки ті, хто завтра бігтимуть 0км та естафету 70км, а також перший в Казахстані кані-крос, сьогодні ввечері.

Трохи поспілкувавшись рухаємося до сцени. Там помічаємо обтягнуту килимами казахську юрту. Виявляється – це міні-музей, влаштований аби познайомити учасників (в першу чергу іноземних) з казахською культурою. Заходимо в середину. Там поки тільки двоє дітей та кілька казахів. Жвавий дідусь-казах, відволікається від партії у шахи вітається та пропонує зробити невеликий екскурс про те як влаштовано юрту і як раніше жили казахи.

Виявляється, для побудови – використовують спеціальні палиці – скріплені спеціальними мотузками, жодного цвяху (звідки ж вони у кочівників?). Із шерсті баранів робили кашму – так юрту утеплювали. Зсередини ще викладали килимами, так само й на землю. У юрті є і ступка для взбиття молока –приготування масла. Ще одна – для перетворення на борошно пшона. Раніше – хліба у кочівників не було. Готували оладки та лєпьошки з пшона. Ще в одному кутку – традиційний одяг і скриня. Поруч – зброя кочівників: шабля, сокирка (трохи схожа на гуцульську бартку), булава та щит. По центру – столик з черпаками, ємностями для їжі, чаю – з дерева. Під стелею – висить чучело степового орла. Дід казах каже, що раніше кожна казахська родина мала прирученого орла, який допомагав у полюванні... - Мої дідусі й бабусі – ось так і жили. – підсумовує казах. - Але зараз ви вже кочівників не зустрінете – трохи з сумом відповідає він на моє питання. – Хіба деякі пастухи використовують їх у сезон. Або ж заможні можуть замовити для себе, для «розваги». Це правда десь від мільйону тенге коштуватиме… - Мені зараз 74 роки, - посміхається казах, - післязавтра – теж побіжу 15км. Певен, що моцний дід-казах не тільки добіжить ці 15км, а ще й у своїй віковій групі виграє:) Бажаємо йому вдалого фінішу – йдемо на вечерю. Кілька з’єднаних високих наметів – утворюють кухню. Там столики, а також два столи зі стравами, стаканчики, чай, бойлер. Перед кухнею нас відмічають у списку та видають талончики на харчування на наступні кілька днів. Миємо руки у спеціально-обладнаних рукомийниках. Набираємо їжу, розчиняємо ізотонік Nutrixxion. Незалежно одне від одного – помітили з Оксаною, що якщо пропити перед змаганнями/довгими тренуваннями ізотонік – біжиться значно легше. Це ж саме – рекомендують і виробники, доречі.

Оксана перевіряє стартовий список. На 70к завтра 28 учасниць, ще півтори сотні – чоловіків.

Після вечері – йдемо дивитися на кані-крос. Цікаво спостерігати, що у зв’язці господар-собака – часто не собака, а саме господар – тягне «підопічного». По завершенню кроса – йдемо на міні-брифінг. Старт 70к, які бігтиме Оксана - завтра зранку, о 6:00. Вона вже підготувала набір спорядження.

Сонце починає ховатися за схили і на табір одразу опускається прохолода. З’являються набридлива мошкара. За пів години температура падає на стільки, що доводиться утеплюватися – вдягати штани та фліску на термокофту.

У таборі запалюють кілька вогнищ у спеціальних бочках. Десь лунає тиха музика та спів. Загальний відбій – о 23-ій годині.

Дивлюся на вогнище. Темний силует юрти, де видно казахів, які п’ють чай за низеньким столиком. Ось, здавалося б й зникла «кочова» культура. Навіть тут – у Казахстрані. Юрти стали – музеями. Замість них – будинки і квартири, замість коней – авто й мотобайки. Але ж, насправді – не все так просто. «Кочівників» - не стало менше. В наш час, навпаки – їхня кількість – тільки збільшується. Візьмімо, хоча б фріланс, особливо у сфері ІТ. Чи те, що мені ближче - систему постдоків у науковців (коли ти маєш по закінченню контракту 3-5років – змінити установу чи, навіть країну) – чим це не «кочівництво»? Змінився тільки формат… Чому так? Навіщо це потрібно? Вогонь потріскує та сипле іскрами. Відповіді на багато питань – можна шукати вічно…


31 перегляд0 коментар

For those, who love explore the World and theirself

The World around us is larger and more interesting than we think.
It's time to start a journey. It's time to get closer to nature. It's time to find out more about yourself and your posibilities.
time2trail

  • Grey Facebook Icon

© 2023 by time2trail blog. Proudly created with Wix.com

Kyiv City, Ukraine

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now