Марафон і... ще трішки? А що як пробігти УЛЬТРА?

August 31, 2017

 

В якийсь момент - помічаю, що навколо нікого немає. Ні суперників, а ні туристів. Тільки гора, з невидимою поки вершиною і я. А ще – свист вітру у камінні та пекуче око сонця. Зупиняюся. Піт скрапує на трекінгові палиці та сухий глинистий схил Петроса. Вперше за час перегонів роззираюся довкола. Здається, що свідомість просто не зможе охопити і вмістити всю цю красу навколо. Карпати - неймовірні гори! Набігає хмаринка і на якийсь час – ховає від пекучого проміння.

Марафонську дистанцію вже пробіг-пройшов. А що ж буде далі? Саме таке питання – задавав собі, коли реєструвався Chornohora Sky Marathon (CSM-2017). З'їдаю гель. І крок-за-кроком - знову вгору. Можливо відповідь таки наздожене на вершині? Або ж – на фініші? Що ж, побачимо... Побігли?

Напівбожевільна ідея пробігти ультрамарафон міцно засіла в мізках після книги Муракамі «Про що я думаю, коли біжу?». І як тут не згадати Olga Maliuta, яка підбила на прочитання?

Але ще тоді вирішив, що пробіжу перший ультра - як набігаю 10 марафонів. І правильно зробив :) А ще, добре, що з цих 10-и 2-а було гірських - отримав хороший досвід. Крім того, минулого року пробіг #ChornohoraSky_Race, фактично зробивши розвідку частини ультрамарафонської траси.

CSM-2017 - обрав основним стартом року. Відповідно, програму тренувань будував-підлаштовував під нього. Хоча, був нюанс. Оскільки на 2017 запланував свій перший триатлонний старт (спринт) - то підготовка була гібридом - між підготовкою до тріатлону та ультратрейлу, все ж з акцентом на останній. Загалом, як показала практика, це не взаємовиключні речі - вони можуть бути взаємодоповнюючими. Великих бігових об”ємів не робив, в середньому 80-90км/тиждень, чимало бігав гірок, в т.ч. інтервали. Щоб не вдаватися у деталі підготовки - яких, насправді, чимало - напишу принагідно окремий пост.

До Квасів приїхав за день до старту разом з Vitaliy Shpylchyn, Michael Nikolaichuk зустрівши купу друзів-знайомих у вагоні. Поселилися у Інн над Тисою - десь 2км від залізничної станції - далекувато, особливо після ультра. Хоча, Sergiy Spivak, який приїхав до Квасів на вєлі - так не вважав :)

Після оголошення оргами списку обов"язкової снаряги, моя виглядала так:

 

Спорядження

  • гольфи #2ХU

  • шорти #2ХU

  • футболка #Macron

  • трейлові кроси #Inov8 Rocklite305

Крім того із обов"язкової снаряги:

  • ізофолія

  • пластикова "чашка", що складається - на 200мл

  • мобільний

  • свисток

  • ємності мінімум на 1л - 2-і пластикові пляшки по 0,7L, які йшли в комплекті з наплічником

  • баф (літній головний убір)

із необов"язкового прихопив:

  • наплічник #UltimateDirection 11L

  • трекінгові палиці

  • питна система #Inov8 на 2L

  • сумка напоясна #Deuter

  • сонцезахистні окуляри #Bliz_Force

Харчування+гідратація

 

Їжі розраховував на 6-7год бігу із врахуванням 2-ох пунктів харчування. По 1 гелю, та 1 батончику на годину, з приблизним режимом харчування - кожні 20хв. Відповідно з собою було 8 гелів (1 запасний) (5#GU, від Megadrive - Мегадрайв та 3-и гелі-ізотоніки #Stealth) + 7 батончиків (різні). З цієї сили силенної батончиків - ледь запхнув у себе 2-а - і то в перші 3-и години бігу, поки не дуже припікало. Зате - гелі-ізотоніки - заходили на ура. Шкода, що один загубив. Ще прихопив aceller #Nutrend. З"їв 1-у на підйомі на Петрос. Ізотонік робив з порошку #STEALTH - залив 0,8L у гідратор. десь 300мл – лишилося після забігу. На КП1 - розчинив таблетку-ізотонік #GU - ягідну з кислуватим присмаком. Потім ще раз робив ізотонік на КП3. Всього 1,5 літри пішло на перегони. Думав - буде більше.

Після завантаження всього бігового добра - наплічник заважив десь на 1кг, що вдвічі менше ніж тренувальний варіант. І, важливим компонентом успішного забігу - стала ампула з магнезією #Nutrixxion - яку колись придбав на #Crosshill .

 

День старту

Зранку - о 5:10 посныдав традиційною вівсянкою, 2-а бутербродами з арахісовою пастою та сиром. З”їв трохи чорного шоколаду. Вже о 6:20 - був у фінішному містечку. Звідти нас майже годину везли автобусами до місця старту. Тут чимало знайомих облич з Дземброні та інших трейлів - Serhii Popov, Сергій Сапіга, Володя Крицкалюк, Руслан Хоменко, Denys Tkalich, Yaroslav Gorbushko...

Стаю у першу лінію, хоча через концентрацію сильних бігунів туди ще довелося протискатися. Палиці розклав одразу, виставивши потрібну довжину, щоб не витрачати час перед підйомом. Вдягнув сонцезахистні окуляри, які дужже стали у нагоді під час забігу. Традиційне фото від Сергія Попова.

 

 

Maksym Mramornov робить зворотній відлік і дає старт. Вперед!

 

Ранковий спринт (1-12км)

З самого початку беремо хороший темп. З одного боку - всі розуміють, що зі старту - "рвати" не дуже добре, бо попереду ще 60км горами. З іншого боку - зараз якраз той момент, коли варто піднажати - бо потім у горах по спеці бігтиметься зовсім інакше. А ще, накручує темп і новина, що той, хто перший досягне КП1 на горі Піп-Іван – отримає спецприз від Партнерів пробігу. Який саме? Про це – трохи нижче.

Бігти приємно. Ранкова свіжість, дихається легко. Праворуч тече ріка. Ліворуч - пагорби вкриті лісом, поодинокі хати. Перші кілометри йдуть з дужже плавним і незначним набором, який практично не відчувається... Годинник у Сапіги кожні 10хв повідомляє пройдену дистанцію і пейс - 4:40, 4:30, 4:20... Темп поступово зростає. Попереду в основному Попов та Сапіга. Від Сапіги такого не очікував - зважаючи на ті 170км, які він відмахав на Букомилі всього тиждень тому. Наша група з 8-и лідерів поступово "тане". Спершу до 6-и, далі вже нас 4-о, а на останньому км перед підйомом при пейсі 4:15 - і Крицкалюк десь відстає. Поворот на стежку, що круто забирає вгору поміж деревами з"являється раптово... Наступні 7км – майже суцільний підйом. Почалося!

 

Штурм Піп-Івана (2022м) (12-19км)

Тут вже і палиці, які були напоготові, стали у нагоді. Підйом крутенький. Обидва Сергії по черзі сунуть у гору. Я слідом - сподіваючись наздогнати та випередити ближче до вершини. Йду-біжу вже майже на межі можливостей - і заледве встигаю за хлопцями.

В якісь моменти - їх взагалі перестає бути видно. Потім - на пологих ділянках чи невеликих спусках - наздоганяю і нас відділяють 5-10 метрів...

Ось вже видно і Обсерваторію. Так от, поляки з Польсько-Української Господарча Палати, довідавшись, що біля обсерваторії пройде забіг - вирішили його підтримати - надавши грошові призи - по 200 євро першим, хто досягне КП-1 серед чоловіків та жінок. Це підігріло інтерес до старту - серед не розбалуваного такими винагородами бігового ком"юніті. Ось чому з самого старту йде така заруба. В якийсь момент, розумію, що шансів дістати хлопців - вже немає. Але хочу показати хороший час. Тож розслаблятися - ніколи. Починається велике каміння... Ба - а ось же і КП! Сапіга вже біжить далі, а я - піднімаюся за Поповим, який сьогодні 2-ий. Травма Сергія отримана на ЧС кілька тижнів тому - таки дається в знаки... Встигаю забігти навершину із 2-ох годин – завдання-мінімум – виконано :)

 

 

Про що я думаю - коли НЕбіжу?(19-26км)

Обсерваторія - височить зовсім поруч з КП-1. Коли побував там вперше - у 2012 році, вона була у жахливому стані - напіврозвалена, перші поверхи заповненні сміттям та використовувалися у якості туалету туристами. На щастя - обсерваторію вирішили відновити. Зараз - повним ходом йде реконструкція - у рамках спільної польсько-української міжурядової програми. Вже обладнано кілька житлових і робочих приміщень, реконструйовано частину стін, дах. Вивезено чимало сміття та буд-матеріалів.

Втім часу на розвідку, що там і як зробили - не було. З"їдаю банан, випиваю трохи води, складаю палиці, закидаю їх до наплічника - і гайда на спуск. Справжні перегони - тільки починаються. Попова який вибіг трохи раніше - ніде не видно, зате вдалині - бачу спину Сапіги. Тим часом, помічаю, що на КП забігає Vasyl Bodnaruk. На спуску він мене наганяє та обходить. Біжимо з невеликим розривом за Сапігою. На котромусь з поворотів - чую стукіт - палиці привідкрили наплічника і звідти випала одна з пляшок.

- От халепа!

Зупиняюся - трохи зміщюю палиці, перекладаю пляшку - біжу далі. Ще 2-ічі доводилося зупинятися, та заправляти неслухняні палиці... На котромусь із підйомів - Василь обганяє Сергія. Біжу тепер за Сапігою. Починає припікати. І це ще немає 11! Стежка петляє. Краєвиди шалені - але треба уважно дивитися під ноги, бо трапляються кам"янисті ділянки - і навернутися можна на раз-два. Практично всі підйоми йду. Коли дивився по трекеру – там були якісь невеликі перепади, гадав, що без палиць їх пробігатиму на раз два. Але виявилося не все так просто. Перепади часті, ноги забиваються – бігти виходить тільки на прямих і спусках. Раніше, на перших серйозних трейлових стартах, коли переходив на крок – це дуже демотивувало. Одразу із затінків свідомості виринають думки на кшталт:

- Все, ти далі не зможеш бігти... так і будеш йти

- Зараз тебе наздоженуть і обженуть суперники, вважай перегони завершено...

- Ти не в формі, якщо не можеш забігти на якийсь пагорб...

Але з часом – я навчився на ці думки не звертати уваги. Влаштовувати диспути з самим собою, коли важко, присутні біль та емоції – шлях в нікуди. Зосереджую свою увагу на самій трасі, диханні, пробую по-троху бігти. Я НЕ думаю – про речі, які стосуються минулого чи майбутнього. Намагаюся бути «тут і зараз». Пробую знайти свій ритм – і рухатися вперед. Отак добігаю до озера Бербенескул та КП2.

 

Пекло буває і на горі, не тільки внизу...(26-42км через Говерла (2061м))

Озеро Бербенескул - справжня перлина Чорногори. Оточене з трьох боків високими крутими пагорбами, немов у чаші - воно виблискує смарагдовими кольорами на сонці. Кращого місця для стоянки та відпочинку у таку спеку годі й шукати! Хіба до Несамовитого дійти - але у того озера трохи інший характер, інша енергетика. Ех, скупнутися б тут! Забігаю на КП. Сапіга теж тут. Пропонує колу. Знаю, що після коли - дуже хочу пити - відмовляюся. Волонтери допомагають швидко заправитися водою. Вирішую трекінгові палиці дістати і далі бігти з ними. Це допоможе на підйомах, бо ж попереду Говерла, Петрос...

 

Вибігаємо з КП разом із Сергієм. До лідера, Василя за словами волонтерів хвилини 3. Біжимо тривалий час з невеликим розривом. Потім, ближче до Говерли, коли починаються горбики - Сергій по-троху відривається. П"ю ізотонік, намагаюся засунути в себе залишки 2-о батончика - і розумію, що це межа. Солодка клейка маса просто прилипає до піднебіння і не хоче ковтатися. Розумію, що більше батончиків сьогодні - точно не їстиму...

Починається підйом на Говерлу. Трекінгові палиці не тримають. Спершу одна, потім друга - склацуються-складаються. Знову доводиться їх розкручувати, виставляти... Зрештою забиваю на оптимальну довжину - одна трохи довша, одна -коротша, піднімаюся - не дуже їх грузячи своєю вагою. Так по-малу, опиняюся на вершині.

На Говерлі - справжній ярмарок. Діти, дорослі - всі фотографуються, лунає сміх, лемет. Але кому свято, а кому - тільки половина свята, бо попереду ще кілометрів з 25. Спека страшенна - мозок плавиться, хочеться пити. Немов у пеклі! Як же добре було б зараз зануритися у холодну річечку біля фінішного містечка!

Сапіги не видно. Мерщій біжу на спуск. Ага - он він у далині. Добре, що погода і видимість гарні. Спуск кам"янистою стежкою - ще те задоволення. Завдяки #Rocklite305 - кілька разів вберіг пальці й ноги. Інша справа - бігти хоча й кам"янистою але дорогою. Ось тут вже витискаю із себе все - бентежачи туристів, що немов равлики з габаритними наплічниками, сунуть до омріяної вершини.

Після спуску стегна починає прихоплювати судома. Але бігти можна - тож не зупиняюся. Біля хатинки лісників розмітка повертає у бік з дороги - і я туди. Вода закінчилася - п"ю в міру кисленький ізотонік. Довгоочікуваний КП-3 з"являється несподівано.

 

 

Марафон на Петрос (2020м) і ще трішки... (42-60км)

Хоча і промайнула підступна думка лишитися, поласувати ще кавунчиком, поспілкуватися з привітними волонтерами - залишаю КП3. Холодна річка біля фінішу - вабить сильніше :)

Починаю підйом на Петрос. Ноги вже досить відчутно починає хапати судома. Ось тут і магнезія стала у нагоді. Запиваю водою кислий присмак. Палиці знову починають "вередувати" - складаються. Повільно йду вгору, намагаючись знайти положення в якому вони таки закрутяться та зафіксуються. Зрештою - це вдається, підніматися стає значно легше.

"Неприступний" підйом розбиваю на відрізки - то до наступного прапорця дійти, то - до каменя, що попереду, або ж наздогнати когось з туристів, які неспішно сунуть у гору... В якийсь момент - звідкілясь з”являються сили, а ноги перестає судомити - набираю темп. Ось і вершина. Не зупиняючись - біжу за прапорцями донизу. Тепер всього 17км до фінішу, причому спуск. Є де розігнатися! Намагаюся кожні хв 10 пити трохи ізотоніка. Останній гель з"їдаю в районі полонини Менчул.

Тут, нарешті, дорога біжить по-під деревами. Знайомі ще з минулого року повороти, хатинки. Ось вже й руїни санаторію видніють. Хутчіш туди. Але на останніх 100 метрах примудряюся впасти, роздерши коліно. Швидк о встаю - і добігаю свій перший ультрамарафон. Ось він- ФІНІШ!

 

Напиваюся нарешті води. Волонтери - чіпляють медальку. Alex Shimansky та Maksym Mramornov - перевіряють наявність обов”язкової снаряги. Все гуд, на щастя, нічого не забув та не загубив дорогою.

Результат: 6год 47хв, і третє місце в абсолюті.

Забираю речі у волонтерів - і мерщій спускаюся до річечки. Занурюю у холодну воду спершу ноги, потім все тіло. У таку спеку - річка - це чудова додаткова винагорода :)

Дужже вдячний моїм “музам” Yulia Bezvershenko і @Valya Skorokhod за те, що надихали та всіляко сприяли підготовці до забігу! Maksym Chepeliev - спасибі за консультації з різних аспектів підготовки до ультри в Карпатах! Також, дякую всім, хто підтримував, вболівав, вірив... Це важливо. І у важкі моменти - додавало сил ліпше, ніж гелі чи енергетичні батончики :)

P.S. Дужже дякую Maksym Mramornov і Dima Nechvolod, а також всій команаіді Організаторів та Волонтерів - за чудовий старт! Гарна розмітка, класні КП - все було супер! А Anna Popovych - велике спасибі за чудовий рис з грибами після фінішу! :)

P.P.S. То чи можливо пробігти після марафону ще трішки горами? І чи варто взагалі пробігти ультра? Щодо останнього питання - тут най кожен вирішує собі сам. Бо ж до ультрамарафону - ще треба “дорсти”. Як “фізично”, так і “психологічно”. Як на мене - досвід справді цікавий.

А от чи можливо пробігти ультра Карпатами - то тут відповідь однозначна - “так”. Її дали майже 150 фінішерів, які успішно подолали дистанцію близько 60км з набором у 3000м. Марафон - то умовна дистанція. Насправді - межі немає.

Вона - тільки у наших головах.

Share on Facebook
Share on Twitter
Please reload

Featured Posts

Ультра-рік 2018: бігові та не-бігові підсумки

January 9, 2019

1/3
Please reload

Recent Posts