Tengri Ultra 2019: базовий табір, юрта і "кочівники нашого часу" (день 2)

May 10, 2019

Автобус розгойдує на всі боки. Час від часу – він зупиняється, щоб пропустити машини, які їдуть на зустріч. Їдемо від Алмати до Базового табору, звідки проходить старт Tengri Ultra вже майже дві години. Намагаюся використати час з максимальною користю – сплю-дрімаю :) Але останні кілька кілометрів автобус їде надто уривчасто, спати не виходить.

І ось, нарешті, стає видно розкинуті широким полем намети. Спекотно. Ноги одразу тонуть у зеленому килимі трави. Цей знайомий гіркуватий запах. Полин. Майже весь простір від дороги до річки Ілі вкритий нерівномірним килимом полину.
 

 

Температура більше 30С, і це після 16 вечора. Наступні дні – обіцяють не менше. Забираємо з Оксаною речі й найперше підходимо до намету, де видають стартові пакети.
У стартовому пакеті на 35км:
– номер з чіпом;
- шоколадка;
- баф Tengri Ultra;
- рекламки інших забігів від «Экстремальная атлетика» і Партнерів.
У стартовому пакеті на 70км – все те саме +сонцезахистна кепка.

Далі – йдемо шукати, намети для поселення. Наметове містечко огороджено сигнальною стрічкою. Нас відмічають у списку та дають по каремату та досить товстому спальнику. Хоча вдень сонце палить нещадно – вночі, кажуть, температура доходить до +4-5.

Закидаємо речі до намету й демо роззирнутися табором. Навколо, мальовничі скелі та ріка Ілі. Течія річки сильна – видно, як потік рухається виблискуючи на сонці хвильками. Вода прозора і прохолодна.

 

 

Неподалік наметового табору – зустрічаємо організаторів гонки – тимура Артюхіна, Вадима… Олександра… з якими я тільки до цього списувався. От і розвіртуалізувалися. Сьогодні учасників ще не так багато - приїхали в основному тільки ті, хто завтра бігтимуть 0км та естафету 70км, а також перший в Казахстані кані-крос, сьогодні ввечері.

Трохи поспілкувавшись рухаємося до сцени. Там помічаємо обтягнуту килимами казахську юрту. Виявляється – це міні-музей, влаштований аби познайомити учасників (в першу чергу іноземних) з казахською культурою. Заходимо в середину. Там поки тільки двоє дітей та кілька казахів. Жвавий дідусь-казах, відволікається від партії у шахи вітається та пропонує зробити невеликий екскурс про те як влаштовано юрту і як раніше жили казахи.

 

Виявляється, для побудови – використовують спеціальні палиці – скріплені спеціальними мотузками, жодного цвяху (звідки ж вони у кочівників?). Із шерсті баранів робили кашму – так юрту утеплювали. Зсередини ще викладали килимами, так само й на землю. У юрті є і ступка для взбиття молока –приготування масла. Ще одна – для перетворення на борошно пшона.  Раніше – хліба у кочівників не було. Готували оладки та лєпьошки з пшона. Ще в одному кутку – традиційний одяг і скриня. Поруч – зброя кочівників: шабля, сокирка (трохи схожа на гуцульську бартку), булава та щит. По центру – столик з черпаками, ємностями для їжі, чаю – з дерева. Під стелею – висить чучело степового орла. Дід казах каже, що раніше кожна казахська родина мала прирученого орла, який допомагав у полюванні...
- Мої дідусі й бабусі – ось так і жили. – підсумовує казах.
- Але зараз ви вже кочівників не зустрінете – трохи з сумом відповідає він на моє питання. – Хіба деякі пастухи використовують їх у сезон. Або ж заможні можуть замовити для себе, для «розваги». Це правда десь від мільйону тенге коштуватиме…
- Мені зараз 74 роки, - посміхається казах, - післязавтра – теж побіжу 15км.
Певен, що моцний дід-казах не тільки добіжить ці 15км, а ще й у своїй віковій групі виграє:) Бажаємо йому вдалого фінішу – йдемо на вечерю.
Кілька з’єднаних високих  наметів – утворюють кухню. Там столики, а також два столи зі стравами, стаканчики, чай, бойлер. Перед кухнею нас відмічають у списку та видають талончики на харчування на наступні кілька днів. Миємо руки у спеціально-обладнаних рукомийниках.
Набираємо їжу, розчиняємо ізотонік Nutrixxion. Незалежно одне від одного – помітили з Оксаною, що якщо пропити перед змаганнями/довгими тренуваннями ізотонік – біжиться значно легше. Це ж саме – рекомендують і виробники, доречі.

 

 

Оксана перевіряє стартовий список. На 70к завтра 28 учасниць, ще півтори сотні – чоловіків.

Після вечері – йдемо дивитися на кані-крос. Цікаво спостерігати, що у зв’язці господар-собака – часто не собака, а саме господар – тягне «підопічного». По завершенню кроса – йдемо на міні-брифінг.
Старт 70к, які бігтиме Оксана - завтра зранку, о 6:00. Вона вже підготувала набір спорядження.

 

 

Сонце починає ховатися за схили і на табір одразу опускається прохолода. З’являються набридлива мошкара. За пів години температура падає на стільки, що доводиться утеплюватися – вдягати штани та фліску на термокофту.

У таборі запалюють кілька вогнищ у спеціальних бочках. Десь лунає тиха музика та спів. Загальний відбій – о 23-ій годині.

 
Дивлюся на вогнище. Темний силует юрти, де видно казахів, які п’ють чай за низеньким столиком. Ось, здавалося б й зникла «кочова» культура. Навіть тут – у Казахстрані. Юрти стали – музеями. Замість них – будинки і квартири, замість коней – авто й мотобайки. Але ж, насправді – не все так просто. «Кочівників» - не стало менше. В наш час, навпаки – їхня кількість – тільки збільшується. Візьмімо, хоча б фріланс, особливо у сфері ІТ. Чи те, що мені ближче - систему постдоків у науковців (коли ти маєш по закінченню контракту 3-5років – змінити установу чи, навіть країну) – чим це не «кочівництво»? Змінився тільки формат… Чому так? Навіщо це потрібно?
Вогонь потріскує та сипле іскрами. Відповіді на багато питань – можна шукати вічно…

 

Share on Facebook
Share on Twitter
Please reload

Featured Posts

Ультра-рік 2018: бігові та не-бігові підсумки

January 9, 2019

1/3
Please reload

Recent Posts
Please reload

Archive